Душпастир та публіцист Теодосій Галущинський

Теодо́сій Тит Галущи́нський ( 13 квітня 1880, Бучач — 31 серпня 1952, Мондер, Канада) — український греко-католицький ієромонах-василіянин, доцент Львівського університету, ректор Львівської духовної семінарії, архімандрит Чину святого Василія Великого. Доктор теології.

Тит Галущинський народився в сім'ї греко-католицького священика о. Миколи Галущинського. У 1882 році батька перевели в село Звиняч Чортківського повіту, де він був парохом до смерті в 1923 році.

Народну школу і перші класи гімназії Тит закінчив у Бучачі під проводом отців Василіян; у вищих класах навчався у Тернополі, де у 1899 році отримав атестат зрілості з відзнакою і стипендію на університетські студії. Після того записався на філософсько-богословський факультет у Львові, вступив до Львівської духовної семінарії як семінарист від Станіславівської єпархії.

На новіціяті о. Тит отримав монаше ім'я Теодосій. Під час новіціяту відзначався добрим прикладом, зокрема любов'ю до молитви. Після новіціату о. Теодосій два роки викладав Святе Письмо і моральне богослов'я для василіянських студентів у Кристинопільському монастирі. У 1913 році настоятелі вислали о. Теодосія до Рима на духівника Української папської колегії святого Йосафата. У Римі він одночасно навчався у Папському біблійному інституті. У 1915 році, з причини війни між Австрією та Італією, був змушений повернутися до Львова і тут габілітувався на доцента Львівського університету на підставі археологічно-біблійної дисертації «De exordiis urbis Babel». Як доцент, викладав Святе Письмо у Львівському університеті, а також брав участь у австрійській науковій експедиції до Малої Азії.

У повоєнні роки, на прохання митрополита Андрея Шептицького, василіяни перебрали провід Львівської духовної семінарії, її ректором у 1920 році призначено о. Теодосія Галущинського. У цей період він відзначився великим педагогічним та організаційним хистом

Після ректорства настоятелі Василіянського Чину призначили о. Теодосія ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові.

Архімандритство Галущинського припало на нелегкий для Василіянського Чину період. Це були повоєнні роки переслідувань Греко-Католицької Церкви в Україні. Василіянський Чин, як і вся УГКЦ, втратили свій легальний статус у Галичині, і їхні організаційні структури частково перестали існувати. Лише у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки діяльність василіян могла розвиватися.

Особливу увагу він звертав на видавничу діяльність. З ініціативи о. Теодосія, а також протоконсультора Чину о. Гліба Кінаха, було відновлено науковий часопис «Записки ЧСВВ», заснований в 1924 році о. Йосафатом Скрутенем. Редагування журналу доручено о. Атанасію Великому.

Як головний настоятель Чину, 9 червня 1952 року о. Теодосій прибув до Канади, щоб у місцевій василіянській провінції Пресвятого Серця Ісусового провести канонічну візитацію монастирів та взяти участь у ювілейних святкуваннях. Під час канонічного огляду він побував у центральній та східній частині Канади, відвідав василіянські монастирі у Монреалі, Едмонтоні й Мондері, де провів реколекції для єпархіального духовенства. Там само архімандрит організував реколекції для монахів-василіян, але їх не завершив, оскільки несподівано помер внаслідок інфаркту міокарда 31 серпня 1952 року. Похований у Мондері на чернечому цвинтарі отців Василіян (або в Едмонтоні).

Крім педагогічної, викладацької та організаційної праці, о. Теодосій був автором кількох наукових та науково-популярних творів. Його найважливіші наукові роботи: «De exordiis urbis Babel» — Про початки міста Вавилону, 1917; «Значіння св. Письма в проповідництві», 1922; «Історія Біблійна», 3 томи, науково-популярне видання, 1922–1930; «De ucrainis S. Scripturae versionibus» — Про українські переклади Святого Письма, 1925, «Думка і наука Церкви в питаннях літургічної мови», 1929; «Апостольські покликання в Євангеліях», 1932; «Acta Innocentii PP. III», 1944.