Маркіян Шашкевич: пам’ять і сьогодення

Письменник, громадський і культурний діяч, провісник національного відродження на західноукраїнських землях.

Народився в с. Підлиссі на Львівщині в родині священика. Навчався у львівській і бережанській гімназіях, з 1829 р. — у Львівській духовній семінарії, паралельно відвідував заняття в ун-ті. 1830 р. виключений з семінарії. Зміг поновитись тільки 1833 р.

У тому ж році разом з І. Вагилевичем і Я. Головацьким організовує літературно-культурницький гурток "Руська трійця", що акцентував ідеї мистецько-культурного розвитку Галичини й України, пов’язуючи його з етнокультурним рухом, націлюючи покладатись на народну творчість.
У 1834 р. був підготовлений до друку зб. "Зоря", який львівська клерикальна верхівка опублікувати не дозволила, кинувши на Шашкевича, як ініціатора видання, тінь підозри: було проведено обшук в його домівці та встановлено нагляд за ним.

1836 р. Шашкевич видає брошуру "Азбука і Abecadło", у якій заперечує доцільність уведення в українську мову латинського алфавіту.
    Після висвячення 1838 р. Шашкевич змінює кілька парафій у бідних віддалених селах, готує до друку першу українську читанку, перекладає, продовжує збирати усну народну творчість. Помирає в с. Новосілках-Лісних.
      1893 р. прах Шашкевича перенесено на Личаківське кладовище у Львові.

       Складно переоцінити роль митця в становленні України. Підхопивши ідеї Гердера, перейнявшись романтичним пафосом діячів слов’янського відродження, Шашкевич зрозумів і відчув, що настав час, коли український народ має усвідомити свою самість і заявити про себе, передусім — на ниві культури. Навіть дуже критично наставлений до Шашкевича М. Євшан не міг не визнати, що вже сама форма його творчості — звертання до могутньої течії народної мови — вказала на потребу нового змісту в мистецтві, і Шашкевич, хоч і не спромігся на "ясне сформування... національної ідеї", причетний до започаткування національної самосвідомості.

Для естетики Шашкевича-романтика притаманне ствердження ідеї демократичної літ-ератури, акцентування на народності як засаді розвитку мистецтва. Спочатку цей принцип витлумачувався як відповідність професійної мистецької творчості народним традиціям, звичаям, духові фольклору; відтак приєднувались і заглиблення в національну самобутність народу, його суспільні змагання, усвідомлення його історичних надбань. Не менш важливою для Шашкевича засадою був художній історизм. Звертання до історичного минулого народу розцінювалось ним як чинник пробудження його національної самосвідомості й разом з тим як антитеза сучасній безбарвній дійсності; у старовинних пам’ятках та в історичній славі бачив він джерело духовної сили народу. Тому вагомим для Шашкевича було гасло, адресоване його спільноті: "Пізнай себе!".

Захоплюючись, як і всі романтики, героїкою княжих часів і козацької доби, Шашкевич робив перші спроби сформувати історичне мислення. У філософсько-теологічних поезіях у прозі "Псалми Русланові", у віршах, статтях і нарисах Шашкевич обстоює культ розуму, поєднаного з мораллю й красою, розуму, який би не домінував над вільною чуттєвістю людини. І. Франко вважав Шашкевича засновником "справді нової, справді народної школи літературної", а його діяльність — свідченням прогресивних тенденцій у культурі Галичини й України.

У центральній бібліотеці (відділ абонемент) влаштовано виставку "Маркіян Шашкевич провісник доби нової". Заходьте в нашу книгозбірню, знайомтесь з матеріалами виставки, читайте про великого митця нації.