Іларіон Грабович - наш земляк

  Письменник, педагог, публіцист. Народився 6 червня 1856 року у Шманьківцях. Закінчив гімназію, Львівський університет (1884). Викладав у гімназіях Бучача, Самбора, Львова. Писати почав в 1870 -х роках. Співпрацював із часописами “Газета школьна”, “Діло”, “Зоря”, “Нове дзеркало”, “Світ”. Іларіон Грабович - автор новел, історичних повістей, нарисів, поезій. Твори І. Грабовича видрукувано в “Антології руській” (Львів, 1881, перша антологія української поезії), книзі “Дзвінок з минулого” (1991 рік). Найвідоміші – оповідання “Найкращий Великдень”, “Заклята таємниця” та ін., вірші (посмертна збірка “Вибір поезій”). 

Помер Іларіон Грабович 11 липня 1903 року у Львові.

Одна із поезій з творчого доробку автора:

 Люби!

Люби, мій брате, край свій рідний,

Широкий, пишний, гарний край,

Бо він любові тої гідний,

Бо в нім лиш знайдеш щастя май...

Люби і слово те рідненьке,

Що ненька вчила та колись...

Воно таке звучне, миленьке –

Люби його і ним гордись!

Люби велику всю родину,

Народ убогий рідний свій -  

В останню життьову годину,

Чи в добрій долі, чи лихій.

Люби всім серцем і душею!

В любові ціль свою найдеш,

Придбаєш другим щастя нею,

В любові й сам тоді спічнеш...

Відкрийте для себе Іларіона  Грабовича по-новому!

24 травня — День слов’янської писемності і культури

   Це свято було встановлено постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 30.01.91 N 568-I «Про День слов’янської писемності і культури».

Щорічно 24 травня у всіх слов’янських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія — творців слов’янської писемності.

24 травня православна церква згадує святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія. Брати були православними ченцями, слов’янську абетку створили у грецькому монастирі.

    Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило створив слов’янську абетку на основі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки — глаголиця і кирилиця.

«Від любові до жінки народилось все прекрасне на землі»

Кожної другої неділі травня в Україні відзначається поважне свято - День матері.

Мама …Рідна і прекрасна, оспівана поетами , увічнена художниками.
В усіх народів , в усі віки , жінка – матір була уособленням святості, ніжності і любові.

День матері - свято любові і поваги, і єдиним справжнім подарунком у цей день є вираз взаємної любові! Любов матері - основа і джерело життя. У цілому світі мірою гідності людини вважається її вдячність матері за життя, за всі її старання, за виховання дітей і за самопожертви. 

 З нагоди Свята матері   відбулося засідання  літературно – мистецької вітальні «Елегія» при центральній бібліотеці.  Літературну годину «Від любові до жінки народилось все прекрасне на землі»  провела керівник  вітальні  Т.Ю. Сулима у ЗОШ №2 з учнями 5 класу, вона  розповіла про історію виникнення свята та як його святкують в інших країнах світу. Учнівська молодь разом із своєю наставницею Н.В. Віцінською на святі отримали неабияке задоволення і величезну порцію позитиву.

Талант визнаний світом

   12 травня виповнюється 80 років народному художникові України, лауреату Шевченківської премії Іванові Марчуку.

    Іван Марчук - чи не найвідоміший український митець сучасності родом з Тернопільщини. Його знає весь світ. І це не перебільшення. У 2007 році наш художник увійшов до числа 100 геніїв сучасності.

Іван Степанович народився 1936 року в селі Москалівка, Тернопільської області.
1956 р. закінчив Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва.
1965 р. - Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, керамічний факультет.
Переїжджає до Києва, з 1965 по 1968 р. працює художником в Інституті надтвердих матеріалів АН УРСР.
З 1968 по 1980 р. - художник Творчо-виробничої майстерні об'єднання «Художник».
1979 р. - перша офіційна персональна виставка у Москві (зал на вул. Малій Грузинській).
Із 1980 р. - на творчій роботі.
З 1980 по 1989 р., не маючи офіційного визнання і не прийнятий до Спілки художників, робить великі виставки в різних установах та організаціях, як, приміром, у відділі мистецтв Національної бібліотеки АН України. Набуває слави як неформальний лідер мистецького українського андеґраунду.
У 1989 р. емігрує до Австралії, потім живе в Канаді і США. Широке визнання митця за кордоном привело до прийняття його до Спілки художників СРСР, але... без його відома.
1990 р. - Марчук відвідує Україну й відбувається його перша офіційна виставка саме в Києві - у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині - Національний художній музей України).
1996 р. - отримує звання заслуженого художника України.
1997 р. - стає лауреатом Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка.
2001 р. Марчук остаточно повертається в Україну.
2004 р. закладено музей Івана Марчука, який, на жаль, донині не збудований.
У 2006 р. Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.
У 2007 р., за версією британського видання The Daily Telegraph, Іван Марчук, серед сотні найвидатніших діячів нашого часу був названий генієм сучасності. Він посів 72 місце.
Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема пльонтанизму, це - назва, яку митець жартома дав своєму стилю.

    У центральній бібліотеці можна ознайомитись з літературою про життєвий та творчий шлях митця.

     У Рік Івана Марчука на Тернопільщині гідно пошануймо художника.

Кагорта лауреатів поповнилась

   Премії у царині літератури - це висока нагорода для митця. Серед лауреатів престижних премій є і наші земляки: Степан Сапеляк (Національна премія ім.Т.Шевченка 2009), Володимир Погорецький (премія ім.Д.Нитченка 2012), Василь Махно (премія ім.С.Будного 1994 р. та Книга року ВВС 2015 р). Цьогоріч у нас новий лауреат - лауреат Міжнародної літературно - мистецької премії  П.Куліша, поет, перекладач Йосип Свіжак.

   Ось як про його творчість відгукнувся колега  по перу земляк Євген Баран: "Попри свою прозорість і доступність, а таке враження іде від свідомої  наскрізної публіцистичності творів (вони добре сприймаються на слух), вірші Свіжака вирізняються гарними метафорами, оригінальними порівняннями, колоритними картинами. Тобто, це той поетичний досвід, який ніколи не відіб'є бажання читати і слухати поезію".

   Зичимо лауреату високих злетів натхнення та нових цікавих видань у творчому доробку!

 Хіба важливо, де родився ти,

 І де почувся твій дитячий голос?

 Як на землі зазеленіє колос,

 То він не зможе вічність прорости.

 Життя - як смерч. Неначе шкіру полоз,

 Скидаєш оболонку простоти.

Сплетіння мрій, що виплів юним ти,

       Вже завтовшки, немов найтонший волос.

Як зміни дня приходять по спіралі,

     Так рід людський продовжується далі,

  І так повічно: за витком виток.

 І вічний вибір - чи рости, як пагін

     (для мудрості, для честі, для звитяги),

   Чи впасти, як відірваний листок.

 

Катерина Рубчакова – зоря української сцени

З ім'ям Катерини Рубчакової пов'язані кращі здобутки укра­їнської театральної культури кінця 19 - початку 20 ст.

Народилася майбутня драматична артистка і співачка 29 кві­тня 1881р. в м. Чортків на Тернопільщині в сім'ї Коссаків, що дала українському театрові ряд діячів.

У шістнадцять років Катерина Рубчакова вступила до манд­рівного театру товариства "Руська Бесіда", єдиного тоді профе­сійного українського театру на західноукраїнських землях. Піс­ля короткого періоду "проби сил" в епізодичних ролях молода актриса поступово ввійшла в основний репертуар. Перші три роки виступала під своїм дівочим прізвищем Коссаківна, а з 1899 р., коли стала дружиною актора Івана Рубчака, була відома як Рубчакова.

К. Рубчакова не мала спеціальної мистецької освіти. Як і ба­гатьох інших митців, на сцену її привели потяг до мистецтва і віра у свій талант. Катерина Коссаківна ще підлітком співала в аматорському хорі, яким керував її батько. Старший брат Ми­хайло Коссак працював диригентом оркестру і хормейстером театру товариства "Руська Бесіда". Він і став першим учителем співу молодої хористки, а згодом і оперної солістки. Далі були навчання в музично-драматичній студії при театрі, якою керував Й. Стадник, уроки співу у відомого педагога С. Козловської. Можливо, справжня фахова підготовка з вокалу, яку могли дати консерваторія, відкрила б К. Рубчаковій шлях на сцену оперних театрів світу, але доля розсудила інакше: вона залишилась арти­сткою мандрівного українського театру.

Еміль Дерій – правник та громадський діяч

    На теренах Чортківщини, а саме у селі Долина,  15 квітня 1911 року народився правник, підприємець, громадський діяч Еміль(Омелян) Дерій. 

  Навчався він у Чорткові та Тернополі. Закінчив правничий факультет в м. Вільно 1936 року(нині Вільнюс, Литва)., був докторантом в УВУ у м. Прага(нині Чехія). Перед Другою світовою війною  працював адвокатом у Чорткові, а під час війни – суддею цивільних справ. На початку 50 – х років Еміль Дерій емігрував до США у м. Балтимор. Спочатку став співвласником, згодом управителем і власником станції для миття автомобілів.  Щодо громадської діяльності -  він був співзасновником та головою(з1960 року) кредитної спілки «Самопоміч,  членом контрольної комісії управи Українського братського союзу(1982, 1986 – 87рр.), головою відділу Українсько – американської координаційної ради та членом ювілейного комітету з відзначення 1000 – ліття Хрещення Руси – України. Земне життя закінчив 11 вересня 1987 року у м. Балтимор.