Володимир
Ґжицький (15 жовтня 1895 —
19 грудня 1973) —
український письменник, публіцист, перекладач, мемуарист. Член Спілки
селянських письменників «Плуг».
Народився
в с. Острівець,
нині — Теребовлянського району, в
сім'ї вчителя. Від 1900 жив у селі Довге на
Теребовлянщині. Вчився у Тернопільській українській
гімназії (1907–1914, 1917).
Війна 1914 р.
перервала навчання, закінчив гімназію у 1917 р.
В. Ґжицький воював в Українській Галицькій Армії
у чині поручника.
Перейшов
Збруч, добрався у 1919 р.
до Харкова. Там працював на різних
роботах — робітником у млині, розносив газети і т. ін. Вчився в
Харківському інституті сільського господарства. Закінчив 1926
року. Був членом Спілки селянських письменників «Плуг», потім, як
виходець з Галичини, — організації «Західна Україна».
Ґжицький
починав як поет і драматург. Про це свідчать поетична збірка
«Трембітині тони» (1924), драматичні твори для дітей, які успішно ставили у
Харкові: «По зорі»(1925), «Вибух» (1927), п'єса «Наступ» на тему класової
боротьби на селі часів колективізації (1931). І все ж найбільше талант В.
Ґжицького розкрився як прозаїка. Перша повість «Муца» вийшла 1928 р.
Невдовзі побачили світ знаменитий роман «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957),
збірка оповідань «Цісарське право», роман «Захар Вовгура» (1932).