Служитель Мельпомени

        Театр – це моє життя.

        Любов і віра, і надія.

        Це те, що мене хвилює, надихає,

        Тримає на цьому світі.

        Я буду йти на поклик долі,

        Допоки вистачить снаги.

                                        М.Коцюлим

7 січня 1943 р. в селі Стара Ягільниця на Чортківщині  в родині Старовських народився Мирослав Петрович Коцюлим. Батько - Петро Максимович Старовський, мати - Ганна Іванівна Коцюлим. Вона записала хлопця на своє дівоче прізвище, щоб уникнути переслідувань з боку радянської влади. Батько Мирослава за німців служив у поліції, потім був у підпіллі. У 1944 році кагебісти його спіймали і стратили в Чортківській тюрмі. Тому життя майбутнього талановитого артиста було нелегким. В 1950 році пішов до школи в Старій Ягільниці. По її закінченню тітка Ганна, татова сестра Гулей - Старовська забрала його у Львів. Там закінчив середню школу і після десятирічки поступив в театральну студію в театрі імені Заньковецької. Тут же працював працівником сцени . На цій же сцені майстерно зіграв велику кількість ролей у виставах і п'єсах: «Сватання на Гончарівці» - роль Стецька, «Майор Кровашон» - роль слуги Антоніна, «Зимовий вечір» - роль хлопця Панаса.

Яскравою сторінкою творчості Мирослава Коцюлима був Озернянський народний театр на Зборівщині. 30 років керував цим драматичним колективом, який виріс у народний самодіяльний театр, і який дарував режисеру зустрічі з чудовими людьми, збагачував його як людину і як актора. Село не мислило себе без театру. 

Мирослав Коцюлим  належав до акторів, які, на думку українських театрознавців, визначали творче обличчя не тільки Тернопільського обласного драматичного театру, а усього сучасного вітчизняного. Один із відомих режисерів порівнював його з французьким актором Жаном Габеном і за зовнішністю і за акторською грою. Зіграні Мирославом Петровичем ролі увійшли до "золотого" фонду українського театру. 
Мирослав і Олена Коцюлим  вперше пройшли через Театральний майдан у далекому 1963 році. Вона приїхала до Тернополя з Дніпропетровська після закінчення театрального училища. А у Мирослава Петровича після закінчення студії при Львівському академічному театрі ім. Марії Заньковецької "був вибір - залишитись у Львові, поїхати в Івано-Франківськ, Дрогобич, Тернопіль. Спинився на останньому варіанті. Потягнуло в рідні місця." Тут, у тернопільському театрі відбулося його творче становлення. Тернопільському театру Мирослав Коцюлим  служив понад сорок років, зіграв майже півтори сотні ролей. У кожній - від першої, Онука у виставі "Оборона Буші" Михайла Старицького - до останньої, дядька Євгеніуша у "Танго" С. Мрожека залишилась частинка його таланту та життя. 
Помер  Мирослав Коцюлим у 2005 році. Похований на  Микулинецькому  цвинтарі в Тернополі.
До  болю знайомим, близьким, дорогим приходить на зустріч із тернополянами народний артист України Мирослав Коцюлим  на сторінках книги "ДУША ОСЯЯНА ТЕАТРОМ. Життєвий і творчий шлях народного артиста України Мирослава Коцюлима" (Тернопіль: Джура, 2010. 326 с. ). Це книга-пам'ять про митця його дружини,  Олени Григорівни, з якою вони піввіку ішли разом по житті, "ділили навпіл любов і радість, творчі успіхи і невдачі, щоденні турботи, смуток і печаль".  Він був для неї "найкращим другом, порадником. Найріднішою людиною... Я тільки пам'яттю серця хочу воскресити епізоди життя і творчості, живі рисочки дорогої мені людини, щоб залишити людям закарбовану у слові й світлинах пам'ять про Великого Актора, чуйну, достойну людину, яка так щедро дарувала їм свій багатогранний, теплий, оптимістичний талант, віддавши сцені всього себе - до останку..." 
...Він знову приходить, щоб сказати: "Любіть театр, бо він освітлює душу."