„Ой у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася...”

Степан Чарнецький  — поет, фейлетоніст, театральний діяч і критик. Степан Миколайович Чарнецький народився 21 січня 1881 в селі Шманьківцях (тепер Чортківського району Тернопільської області). Селянський син, тринадцята дитина в родині (батько помер ще до його народження), Степан учився у гімназії, звідки був відрахований за зневажливе ставлення до релігії, навчався у реальній школі, Львівському політехнічному інституті. Працював інженером-мостобудівником.

З 1913 р. — режисер і художній керівник українського театру у Львові. Деякий час працював пресі (газети «Українське слово», «Діло»). З 1939 р. — науковий співробітник бібліотеки АН УРСР у Львові.

“Чарнецький шляхтич і козак в одній особі, дідич і бурлака. Петроній і богеміст. Любить поезію старих дворів і блеск заржавілих мечів, і сяйво театральних квінтетів. Поезію вбачає в тихій мовчанці вечірнього села і в бурхливім шумі міського полудня. Його обличчя дуже складне. 

Але воно всміхається в сторону, де видно красу руко-нерукотворну”, - писав романтичний портрет свого побратима Богдан Лепкий. Перу Степана Чарнецького належить на жаль, ще не до кінця досліджена літературно–мистецька спадщина, апогеєм якої став вічний твір „Ой у лузі червона калина” — одна з найпоширеніших і найулюбленіших пісень українського народу.

Вона народилася далекого буремного 1913 року, в період зародження січового стрілецького руху. Проте відразу набула широкого розголосу, увійшла в численні співанки, стала народною. Січові стрільці, для яких вона була своєрідним національним гімном, разом з іншими піснями понесли її дорогами визвольної війни. Де були вони, там була й „Ой у лузі...” 

На крилах революційно–патріотичних устремлінь січового стрілецтва під час Першої світової війни ця пісня розлетілася Україною, ввійшла в духовне життя широких кіл громадськості, стала народною, відомою всьому світові. Воскресаючи нині із забуття, пісня полонить серця людей своєю щемливою любов’ю до рідної Вітчизни, її вірних синів, наснажуючи нас незламною вірою в те, що, об’єднавшись, відродимо славну Україну. Для радянського режиму „Ой у лузі червона калина” була небезпечнішою навіть від пам’яті про січових стрільців. Майже вісім десятків літ геніальний твір мусив чекати свого визнання і всенародної любові на маленькій та великій Батьківщині.