пʼятниця, 25 вересня 2009 р.

Перлина із «Сонячного грона»




Ірина Михайлівна Брунда народилася 24 червня 1988 року в місті Чорткові на Тернопіллі.
У 2003 році удостоєна медалі «Золотий шершень» Міжнародного поетичного конкурсу у Варшаві.
Поетичні твори Ірини Брунди друкувалися в місцевій пресі в альманахах «Перші ластівки», «Курінь», «Сонячне гроно».
Сьогодні Ірина Брунда навчається на факультеті економіки та підприємництва Національногоуніверситету «Львівська політехніка».
«Дощі в лабіринтах відлунь» перша поетична книжка поетеси.


Молода поетеса Ірина Брунда про­славила Чортків на всю Україну


Можливо, більшість читачів навіть не здогадуються, що Указом Президента Ук­раїни 2009 рік проголошено Роком молоді". Тому, у рамках цієї акції "Державна бібліотека України для юнацтва" оголосила перший тур Всеукраїнського конкурсу творчих робіт «Я- патріот». Приємно, що першу премію організаційний комітет присудив чортківчанці - молодій письменниці, студентці наці­онального університету "Львівська полі­техніка" Ірині Брунді, виділивши її роботу, як найкращу з-поміж 67 обласних номінантів. Конкурс проводився за номінаціями: "Мово - душа моя", "Збережи минуле заради майбутнього"; "Від родини - до Батьківщини" і "Сьогодення України і я,". Саме у цій номінації Ірина найкраще розкрила свої почуття та тривогу за долю України, майбутнє молодих людей, які з усіх сил намагаються зарадити важким проблемам, що насіли на їхні ще безтурботні юначі плечі. До статті-роздуму, письменниця додала ще й свої вірші патріотичної тематики, які щиро схвилювали журі, а це були представники з інституту дослідження української мови, також маститі письменники.
Церемонія нагородження відбулася 26 червня у державній бібліотеці України для юнацтва міста Києва. Оргкомітет творчого конкурсу влаштував усім лауреатам теплий прийом, організувавши концертну програму з художніми номерами, а також гостинно за­просивши на смачний обід.
Це не перша перемога Ірини Брунди всеукраїнського масштабу. Ірині неодноразово присуджували призові місця за найкращі поетичні та прозові твори, у яких поетеса кохається ще з дитинства, постійно вдо­сконалюючи свій поетичний талант.
Поїздка принесла молодій письменниці неймовірні радощі та гордість за рідний Чортків, який прославився на всю Україну. Ірина Брунда щиро вдячна за допомогу та моральну підтримку працівникам Чортківської центральної бібліотеки, зокрема, Галині Підгородецькій, а також Андрію Зазуляку, власнику крамниці "Континент" за фінансову допомогу в організації поїздки до столиці України.
Ірина радить молодим творчим людям постійно, працювати над собою, додаючи своєму даному Богом таланту нових незві­даних вершин натхнення та вдосконалення, намагатися брати участь у різних творчих конкурсах, адже це щасливий крок вперед до їхніх майбутніх перемог не лише у пи­сьменництві, а подальшому навчанні, праці та повазі людей, які сердечно піклуються про долю молодого покоління.

Підготувала Ілона Стула

(Передмова до збірки)

У пошуках світлиці для душі

На літературному небосхилі Тернопілля з'явилася ще одна зірочка. Невеличка і миготлива. Сяйво її ще нерівне - то спалахне, то пригасне, але є сподівання і навіть упевненість, що за наполегливої праці над своїми текстами, над урізноманітненням тематики, шліфуванням версифікаційної майстерності матимемо ще одну непересічну творчу особистість, літератора, чий талант і талан чужого місця не займе, а посяде таки своє, і сяятиме нам потужно й рівно.
Бо вже сьогодні творчий діапазон молодої поетеси із Чорткова Ірини Брунди вражає: від пейзажної лірики чи філософського чотирирядкового вірша — до просторої (на сторінку) поетичної прози чи поезії в прозі, чи білого вірша (верлібру), а також поетичних полотен, які жанрово нелегко й окреслити, що свідчить про перебування автора в постійному пошуку, в процесі визначення власних координат у «чужому просторі», як вона висловлюється, теперішнього світу.
У цьому «чужому просторі» нинішнього світу людині, особливо молодій, легко помилитися, розчаруватися, впасти у відчай, що й трапляється доволі часто. Бо пасток на неї, людину, розставлено безліч. Від пастки закоханості (не кохання) до сітей і силець матеріальних статків, комфорту, ситості, речизму, вигоди аж до... зашморгу фінансового кредиту.
Звідси й пошуки світлиці для душі, уникнення розставлених «чужим простором» пасток, вивільнення себе від власного «осіннього обличчя» - ось далеко не вичерпна тематика творчих пошуків Ірини Брунди.
І ще: як це банально не прозвучить, але сподіватимемося, що все буде добре, бо:
Ти і я- два постріли,
Дві тонкі стріли,
Що в чужому просторі
Слово «МИ» сплели.
Сподіватимемося, що й справді «зранку стане світ добрішим». Адже без такого сподівання життя не є повнокрилим. А ще побажаємо Ірині особистого щастя та нових знахідок на поетичній ниві, стежка до якої не завжди гладенька і пряма, бо знаємо, що де колосся з вагомим ужинком, там і стерні колючі, і негода чигає, і дощі, які, попри важкі хмари та блискавиці, таки любить Ірина Брунда. Бо якби не любила, то не назвала б оцю свою книжку поезій «Дощі в лабіринтах відлунь»...
Цікавого вам прочитання і глибоких співпереживань разом із молодою поетесою з Чорткова. Нехай щастить нам усім у цьому «просторі чужому» світу. Аби ж він чужим не був, то маємо гуртом докласти до цього і праці, і думки, і серця...

Богдан Бастюк,
поет, прозаїк,
член Національної
Спілки письменників
України

Вірші із збірки Ірини Брунди

Молитва
У нас віками наше сонце крали
Ховали в тьмі брехні, тюрми, оков,
Але воно - на зло усім - вставало,
І День Новий несло нам знов і знов.
Церковний дзвін доноситься зі Львова
Його шахтарська привіта рука.
Ні! Нас не ділить буйна синь дніпрове
Бо наш Дніпро - для всіх одна ріка.
Навкруг - історія і миті доленосні
І разом буде легше їх пройти.
Не я прошу, а Україна просить:
Єднайтеся, посварені брати!!!
У мене серце, ні, не полум'яне,
Нехай його колись таким назвуть.
Я просто вірю: Сонце завтра встане
Й Надію подарує в добру путь.
10.01.05
Мрія
Намалюй мені мрію на склі
Кольорами весняного співу.
Хай вітри на широкім крилі
Принесуть тобі клаптики дива.
Намалюй ними мрію на склі,
Як шедевр свій найбільший — єдиний.
І веселку, й приліт журавлів,
Й Щастя подих в усмішці дитини.
І в буденні, неміряні дні,
Якщо сум нагадає про себе,
Будуть весни цвісти у вікні,
Коли гляну в спустошене небо.
07.03.05


Так мало
Так мало в нас віри у чудо сьогодні,
Коли навіть діти не вірять в дива.
Бо діти не мріють - в них душі холодні,
І казка для них - то звичайні СЛОВА!
Так мало любові! Байдужість у душах.
Ти стукаєш - люди ховають серця.
І дощ безупину. И облич незворушність.
І тиша... невже це - початок Кінця ?!.
Так мало в нас сонця. Ступаєм в калюжі,
І топчемо небо в нагальності справ.
Хранитель небес об колючу байдужість
Й серця кам'яні наші крила зламав.
13.08.05

Філософія експромтом
Не у єдності сила - вона в боротьбі.
Бо у натовпі всі одинокі.
Й кожен камінь безсмертно самотній в журбі
В цьому світі байдужім, широкім.
Самоту усвідомити - всім є свій час,
Це пізнає кожніська людина.
Ти не гнівайся. Мова іде не про нас.
Ми - одне, тільки з двох половинок...
16.07.06


я жива, поки вогник тепла в моїм серці не згасне,
я жива, поки погляд не стане нарешті скляним,
іще маю надію, хоч вона тут наразі невчасна,
де ми ділимо біль, нам підкинутий богом чужим...
30.03.07
Ірина Брунда на сторінках місцевих часописів.

Брунда,І. З тавром імунодефіциту:вірш [ Текст ] / І.Брунда // Голос народу.-2007.-7грудня.
Брунда,І. Причаститися словом [ Текст ] / І.Брунда // Чортківський вісник.-2009.-7серпня
Поетичний вернісаж Ірини Брунди [ Текст ] // Чортківський вісник.-2009.-7серпня
Брунда,І. У дзеркалі поезій- багатогранна душа [ Текст ] / І.Брунда // Чортківський вісник.-2009.-21серпня.
Брунда,І. Книга йде до чортківців [ Текст ] / І.Брунда // Чортківський вісник.-2009.-28серпня

***
Стула,І. Немає смутку у дощах [ Текст] / І.Стула // Чортківський вісник.-2009.-10квітня.

Стула,І. Молода поетеса Ірина Брунда прославила Чортків на всю Україну [ Текст ] / І.Стула // Чортківський вісник.-2009.-3липня.
Стула,І. "Сонячне гроно" гуртує юні таланти [ Текст ] / І.Стула // Чортківський вісник.-2009.-3липня.
Стула,І. Чортківські зірки поетичного слова [ Текст.] / І.Стула // Чортківський вісник.-2009.-17липня.

Іванців,О. Лабіринти відлунь, де заблукав дощ [ Текст ] / О.Іванців // І плюс.-2009.-9вересня.

Участь у Всеукраїнському конкурсі робіт «Я - Патріот».
ТВОРЧА РОБОТА
Ірини Брунди
„Сьогодення України і я"


Сьогодення України... поступово гублячись у вирі похмурих асоціацій із цим поняттям, щоденними звістками про аварії-здорожчання-злочини-інфляцію-епідемії-протистояння-зловживання-фальсифікації, ми підсвідомо абстрагуємось від цього, намагаючись наче втекти, відстрочити наступ проблеми, кризи біди на власне життя. А відтак забуваємо, що сьогодення України і я (ти, Ви, ми разом) - нерозривні: ми є сьогоденням нашої держави, і саме її сьогодення є нашим власним.
Доречно згадується прочитаний декілька років тому уривок: „...Історія Батьківщини закарбована живими струнами в душах її люду. Сягнувши глибин душі, кожен може пробудити в собі полум'яні почуття, що сподвигали минулі покоління до героїчних звершень... Адже кожна людина створена на образ і подобу того суспільства, в котрому живе, і носить у собі тайнопис його рис. Той, хто зумів вичитати в собі генезу власного народу, отримує рідкісний дар історичного чуття та самоідентифікації... " (Людвік Посадзи, Польща).
Сьогодні як ніколи нам, українцям, настає пора усвідомити себе, бо кожен з нас - частка одного великого Цілого, частинка українства. Існуємо ж не як автономні одиниці обивателів, як прийнято вважати у спрощеному варіанті сучасного глобалізованого світогляду, а як пов'язані між собою елементи безумовної залежності. Бо власне, всі ми родом із цієї землі, усі несемо у власній свідомості комбінацію українства, України, свого народу. І ніде від цього подітися - ми є .такими не завдяки суспільству, а суспільство "наше несе в собі усі наші риси - і позитив, і вади, які від світу тяжко приховати. І мусимо з цим боротися. Усі, подібно до дерева, маємо коріння, що сягає глибоко в землю, черпаючи з неї воду і поживу, необхідну для життя.

 Ота пожива здебільшого є хлібом духовним: усі цінності, значення, ідеї, що передаються з покоління в покоління, наш народний спадок. Але не спізнавши своєї сутності, не скуштувавши того духовного хліба, не усвідомивши власну єдність із народом у часі та між своїми співгромадянами, не матимемо хліба матеріального - насущного, щоденного, власного. Бо з цього й починається сильна, самостійна і заможна держава: з усвідомлення її жителями єдності власного народу. Адже народ - то не лише територіальна, а й часова спільнота. Його історія - як недописана книга, наступні розділи якої належить вписати прийдешнім поколінням. Отже, наступний розділ - за нами, молодими. Сьогодні багато серйозних мужів береться малювати невеселі чорно-сірі картини наших, молодіжних перспектив. Допоки батьки не бачать, журналісти активно вишукують кричущі факти про середовище, у якому підростає майбутнє покоління будівничих нашої держави. Справді, поза пишними „мажорними" шоу для „золотих леді та джентльменів" і благодійними танцювальними подіумами, ситими вивісками McDonalds та брендових магазинів вирує зовсім інше життя. За зачиненими дверима нидіють неоцінені таланти, розвінчуються дитячі шляхетні мрії, творчі амбіції холонуть у пошуках матеріального благополуччя... Далі в нетрі суспільства - іще гірше: жорстоке, зацьковане, голодне існування покинутих напризволяще дітей, облишених родини, або й гірше - „нагороджених" безжальними і бездумними батьками: алкоголіками, наркоманами, садистами... неможливо згадувати без сліз безнадійно-приречене животіння малят, хворих на лейкемію, СШД, туберкульоз...
То чим же похвалитися молодому поколінню українців, маючи за посаг відкриту Пандорину скриньку?
Насправді категоричній високій владі варто уважніше придивитися -серед нас знайдеться достатньо тих, у кого ще не вигас вогник надії на краще, тих, хто вірить, що навіть у глибокій кризі на Україні можна бути щасливим, можна вірити в її майбутнє і будувати її такою, якою бачиться вона нам у мріях. Варто прислухатися до слова, музики, що линуть з нашої душі, 
придивитися до образів, створених руками юних талантів. Не одна сотня поетичних спроб школярів і сьогодні починається з „неньки-України, солов'їної мови, заклику: єднаймося, браття!"; не одна тисяча молодих людей нині посміхається усупереч негараздам, які нікого не обійшли стороною, не один мільйон розмовляє таки українською та залишається на Батьківщині, не збираючись проміняти її на іншу. І це направду вкрай важливо. Є молодь, котра навіть „поки батьки не бачать" переймає не шкіливі звички та антисоціальну поведінку, а все частіше самостійно та з власної волі осягає бездонну та неоціненну скарбницю національної культури, карбуючи у власній свідомості „Вітчизна, Родина, Гідність, Воля, Повага, Відповідальність..."
І хвалити Бога, що зосталися у наш кризовий час обеліски народної мудрості - істинні Учителі, безсрібники, готові безкорисливо вести за руку молоде покоління стежками національної свідомості, навчати нас вічних цінностей, культури, історії, мови, часто-густо на збиток собі, як це не прикро звучить. Велика їм дяка й доземний уклін.
Сьогодні для українства вкрай важливе усвідомлення того, що усі - від топ-менеджера до доярки, від депутата до покинутої на вулиці дитини - усі є одним народом, зі спільними проблемами, зраненою душею, наболілим кризовим (в усіх напрямах) сьогоденням і відчуттям меншовартості власного Я...
І тільки визнавши біду ближнього своєю і простягти руку допомоги, не опустити очей, гідно промовляючи у відповідь на запитання „"У^ііо аге Той?" -„Я - Українець", зробимо крок вперед, уможлививши поступ України в майбутнє.
Щодо власного Я у сьогоденні, переплітаюся з Україною поетичними рядками, думками і почуттями, співзвучними сьогоднішньому дню:


Крізь буденність
Зірвалось слово, гримаючи пусткою
По магістралях книжкових полиць,
Боги, упившись вічною відпусткою, 
Забули про покров людських столиць.
Лиш сниться древня, Первісна весна
Землі, закутій у асфальтову байдужість,
Вже не являється нам муза осяйна
І зорі не ввижаються в калюжах...
Наш край іще не луснув од потуг.
Самі ми з нього робимо каліку...
В суспільства ж найбанальніша з недуг:
На збайдужіння скаржимось одвіку...
Нам ліс садити б, зводити мости,
Вірші будити, оживляти ноти,
Та все - лиш мрія миті, адже йти
Усім потрібно завтра на роботу...
(09.04.07)


Героям
Пропливають дні за днями, мов сиві хмарини.
Знов вітаємо піснями чогось роковини...
А чого - й самі не знаєм, - параду чи бою.
І навігцось прославляєм воїнів, героїв...
Ми сліпі, як сиві хмари, і глухі, як вітер.
Десь вишукуєм примари дат знаменних, літер.
А вони все сновигають у нас за плечима
Та у душі зазирають сумними очима.
А душа сліпа, не бачить... - Не знала... Забула...
Пам'ять сколихнуть - заплачуть, бо пам'ять заснула...
Вже давно скрижалі часу скриплять від утоми.
Хто прояснить долю нашу і розкаже, хто ми?..

 
Славень Матері
Моя Батьківщино, ти, як хліб, прадавня,
Як небесні схили — вічна, і свята...
Твоя доля гідна Ангельського Славня,
Твої муки гідні навіть мук Христа,
Недолугі в тебе, Україно, діти, 
Бо лиш чвар несемо оберемки в дім... 
Завинили тим ми, що лише гордитись
На словах умієм іменем Твоїм...
Ти простиш, я знаю, як завжди прощала,
Знов чоло роз'ятриш виправдань вінцем.
А бездольні й далі мерзнуть на вокзалах,
И діти в сміттєбаках риються тихцем...
Не тобі зоріти славними огнями,
А тобі сивіти, доки час знесе...
Ти ж радієш, бідна, підлими синами,
Ти ж, найперше - Мати, й стерпиш нам усе...
Моя Батьківщино, ти, як хліб, прадавня,
Як небесні схили - вічна, і свята...
Твоя доля гідна Ангельського Славня,
Твої муки гідні навіть мук Христа...
(23.07.07)

Риторичність
Я знову й знов не осягну птахів... 
Чи тільки таїну крилатого польоту? 
І тих, хто мови не збагнув своїх батьків, 
А ревно себе хрестить в патріоти...
 
На Україну знов приходить день. 
Добробут й криза... - якось несумісно... 
Чому ж співаємо лише чужих пісень 
Коли від власних в серці вже затісно?..
(2008)

З вогником Надії
Небо затулила непогідна днина,
Плакала над милим Дівчина-Вкраїна.
Впала чорна стрічка на юначу вроду -
Ліг в чужому полі за чужу свободу... 
Коси сиві-сиві, гіркоти полину 
Повен кожен подих Матері-Вкраїни: 
І за що та кара - щоб дітей ховати? 
Та в пустій хатині віку доживати...
День і ніч гарує Жінка-Україна:
Пусто в серці, в хаті, світ зійшовся клином...
Вдома чоловіка з чарки витягати,
А в чужині тілом власним торгувати... 
Пісня оніміла. І навкруг руїна, 
І уже не сходить Зірка-Україна. 
А народ осліпло до прірви ступає. 
Якщо завтра зникнем, чи хтось нас згадає?..
І на це вмирання радісно, широко
Дивиться дитина, хлопчик волоокий.
В крихітних долоньках свічки вогник скніє...
Ні! Не вмре Вкраїна, поки є Надія! 
(22.05.08)
 
„...Ясноокий край дитинства, Добрий погляд теплих стріх... Кличе в лоно українства Рідний батьківський поріг..."
Такими словами в українській інтерпретації завершувався один із моїх віршів польською мовою, який глибоко зворушив поважне журі у рамках Міжнародного конкурсу у Варшаві від організації „Молода Полонія". Власне, „таким щирим патріотизмом і любов'ю до Батьківщини", вразили мої рядки журі конкурсу, і заслужили на перемогу в конкурсі 2003 року. Особливо запам'яталися слова наших польських сусідів: „Кожен побажав би своїй країні побільше молодих людей, які так говорять про свою Батьківщину...".
Адже, попри всі похмурі фарби кризи, напівтони безнадії та сірість байдужості оточення, попри розбиті рожеві окуляри дитячих мрій та поривань, попри матеріальний світ, що наче пресом душить у свідомості творчої молоді МЕТУ, ми, сучасна творча молодь, свідомі власного я в сьогоденні. Щосили долаючи намагаємося рости, розвиватися, кращати, на втіху батькам, на славу Україні, бо іншої Вітчизни не маємо, бо вона обрала нас...

Додому
Вертаюсь до тебе, о рідний мій краю.
З далеких доріг, наче блудний твій син.
Лани колосисті за обрій сягають,
Знов душу голубить небес рідна синь.
Додому дорога зросла споришами, 
І пахнуть квітки, вмиті рясним дощем. 
Цілую я землю, мов спраглий, устами, 
А в серці солодкий відлунює щем.
І сині волошки в пшеничному морі
У золота хвилі заплели стрічки.
 
І сивий дід-Степ на одвічнім просторі
Із вітром шепоче легенди й казки.
Про славу і волю свою незнищенну, 
Про щастя, звитягу, красу і любов. 
Історій, безсмертних й настільки натхненних 
Не знайдеш ніде ти, куди би не йшов.
Міста, від роботи тяжкої спітнілі,
Вітаються гуркотом фабрик, машин.
І тисну їх руки - робочі, умілі,
Пропахлі мазутом і запахом шин.
А села - в зеленім садів оксамиті –
Вітають усмішками мальв на тинах. 
І люди, усюди гостинні й привітні, 
Дарують себе в своїх щирих словах.
Вертаюсь до тебе, о рідний мій краю,
Із серцем, відкритим для твоїх пісень.
А в заході сонця край неба згорає,
Щоб з іскор вогню запалить новий день.
Я знову відчую, як тут вечоріє... 
Почую у смерку пісні солов'я. 
Побачу, як обрій, рожевий ще, мріє 
І як засинає Вкраїна моя...
Вертаюсь до тебе, о рідний мій краю,
З далеких, чужих, невідомих доріг...
А серце тріпоче, душа так жадає
Побачити знову батьківський поріг.
Ввійти знов додому, зустріть очі мами, 
До рук найрідніших прикласти чоло. 
І вмитися щастя терпкими сльозами,
 В обіймах забути лихе, що було...
 
Напитись із тої криниці так хочу, 
Що викопав дід під калини кущем, 
Що спрагу тамує і радує очі 
Усім, хто по стежці іде з споришем...
додому... 
(05.08.04)





середа, 2 вересня 2009 р.

Книга йде до чортківців

(Книжкова толока вперше у Чорткові)

Найвеличніше свято новітньої доби, наш національний Великдень – День Незалежності України – жодного разу разу не обійшовся без якоїсь особливої позначки, власної , лиш йому властивої «родзинки». Цьогоріч такою стала перша Чортківська святочна книжкова толока і рівно з тим чергова зустріч з представниками красного письменства.

Чортківцям випала ексклюзивна нагода познайомитися із цілою плеядою майстрів українського слова: Євгеном Безкоровайним, Богданом Бастюком, Петром Сорокою, Валентином Корнієнком, Євгеном Бараном, Ігорем Павлюком, Теодозією Зарівною, Ганною Костів-Гускою, Володимиром Погорецьким.

Програма толоки передбачала не лише продаж сучасної літератури. Задум такого проекту мав на меті познайомити наших краян із сучасною українською книгою, наблизити автора і читача одне до одного.

Для цього о 13 годині у сесійній залі районної ради із благословення отця Василя Погорецького урочисто розпочалася зустріч із гостями толоки, які у своїх виступах не лише презентували власну творчість, але й поділилися з присутніми баченнями нашого часу, думками про незалежність, поглядами на літературу.


Голова обласної Спілки письменників України

Євген Безкоровайний


Петро Сорока, Валентин Корнієнко,

Богдан Бастюк


Теодозія Зарівна


Володимир Погорецький, Ігор Павлюк,

Євген Баран


Бесіда-зустріч з письменниками засвідчила спраглий потяг наших краян до Слова – витонченого і відточеного, простого та щирого, надто потрібного для душі в час загрозливої економічної кризи, здатної заполонити світ , та неспроможної заполонити уми.

Присутніми на святі були: депутат обласної ради Олександр Стадник, заступник голови райдержадміністрації Іван Стечишин, начальник відділу культури та туризму Галина Чайківська, працівники бібліотек-філіалів Чортківської ЦБС, які сприяли організації заходу. До свята приєдналася представники міської та районної влади, освітяни, інтелігенція міста і найголовніше – молодь.

У такому форматі час збіг непомітно і швидко, тому по закінченні двогодинного дійства спілкування перемістилося на майдан – ближче до книжок та людей, де була можливість отримати автограф відомого письменника та відповіді на власні запитання.



Далі літератори були запрошені до Чортківської центральної книгозбірні для продовження обговорення події за кавою. Відомі письменники подарували читачам бібліотеки збірки поезій, дитячі книги літературно-історичного та краєзнавчого змісту.


В центрі молода поетеса Ірина Брунда з
першою книгою "Дощі в лабіринтах відлунь"

Книжкова толока вдало переплелася з презентацією першої поетичної збірки нашої 21-літньої землячки, молодої поетки Ірини Брунди, вихованки літературної студії «Сонячне гроно», що функціонує при Чортківській центральній бібліотеці, і рівно ж переможниці цьогорічного Всеукраїнського конкурсу творчих робіт «Я – патріот!» в номінації «Сьогодення України і я» - однієї від Тернопільщини.