середа, 28 січня 2015 р.

Душа у кольорі



   Яків Гніздовський народився 27 січня 1915 р. в с. Пилипче, нині - Боршівського району. Вчився в гімназіях Чорткова і Львова, а потім продовжував навчання у приватній школі прикладного мистецтва у Львові. Як обдарованого учня його послали (1938) на студії до Варшавської Академії Красних Мистецтв. Він був стипендіатом митрополита Андрея Шептицького. Свої перші роботи - карикатури опублікував у львівському сатиричному журналі “Комар”.
     З 1939 р. продовжував навчання в Академії Мистецтв у Загребі (Хорватія). Там студіював живопис, скульптуру, різьбу по дереву. У 1944 р. із золотою медаллю закінчив науку. Наприкінці 1940-их років кілька картин Я. Гніздовського потрапили на виставки. Вони вражали технічною складністю і довершеністю.
    У 1949 р. Я. Гніздовський виїхав до США. У Міннеаполісі влаштувався дизайнером у рекламну фірму. Через деякий час митець переїхав до Нью-Йорка. Тут знову чекали боротьба за життя, поневіряння. Пробував себе в скульптурі, кераміці, але головна мета, якої хотів досягти - досконало оволодіти технікою деревориту. Після багатьох років шукань художник ціною неймовірних зусиль знайшов у мистецтві свій шлях і визнання.     


           1956 р. митець виїхав на два роки в Париж, де організував дві персональні виставки. Дереворити Я. Гніздовського демонстрували більш як на ста виставках у США, Канаді, у країнах Європи, Азії, Латинської Америки та Африки. Роботи нашого земляка знайшли дорогу до великих музеїв США і Канади, зберігаються у приватних збірках. Творчість Я. Гніздовського засвідчує: він був співцем української землі на американському континенті. У США видано кілька альбомів його дереворитів. Президент Дж. Кеннеді, обладнуючи робочий кабінет у Білому домі, вибрав дві картини Гніздовського - «Зимовий пейзаж» і «Соняшник». Помер 8 листопада 1985 р. в Нью-Йорку. Перед смертю заповідав, щоб його прах перевезли в Україну. Біля батьківських могил у с. Пилипчому він знайшов вічну тишу.      


вівторок, 27 січня 2015 р.

Українське кіно Є!

20 січня  у читальному залі центральної бібліотеки зібрався клуб шанувальників документального кіно. І хоч на разі до Чорткова не завітав черговий фестиваль док-фільмів, для учасників клубу зробили цікавий сюрприз – вечір ігрового короткометражного кіно. Представив фільми  Роман Країнський – студент ІІ курсу Київського національного університету кіно, театру та телебачення ім.. Карпенка – Карого. Роман – випускник Чортківської ЗОШ №7 та студії фотомистецтва «Первоцвіт» Чортківського РЦНТТДУМ , нині навчається на кафедрі режисури кіно і телебачення. На канікули до Чорткова приїхав із добіркою фільмів своїх однокурсників, які стають перепустками молодих режисерів у наступний семестр. Однак, переглянувши їх, можна пересвідчитися, що це не просто виконані завдання - а самостійні короткометражні стрічки – кіно - етюди з літературних творів, у яких вони постають в новому, яскравому та оригінальному контексті.
Переглянули стрічки близько трьох десятків людей, переважно молодь, яку цікавить саме сучасне українське кіно і, як свідчать студентські роботи – у нього неабияке майбутнє. Звісно ж, майбутні режисери мріють і про вдячного глядача – саме такими виявилися гості перших переглядів. Найближчим часом стрічки перегляне широке коло юних глядачів у школах та коледжах Чорткова, і не тільки.


Головний редактор міського часопису  «Чортківський вісник»

Ірина Брунда

понеділок, 26 січня 2015 р.

Іван Збура - перший український поет в еміграції

 Гортаючи ювілейний краєзнавчий календар, ми повертаємо із забуття відомі колись імена наших земляків.
 Іван Збура - перший український поет, який приїхав з Галичини до Канади. Народився Іван Збура 20 січня 1860 року у с.Звиняч Чортківського повіту. У 1898 році емігрував у Канаду (містечко Едмонтон). 30 грудня 1898 року він написав великого вірша "Канадійські емігранти", якого 2 лютого 1899 року надрукував у газеті "Свобода". 

Пречиста Діво - мати,
Не дай же нам погибати...
Через море переплисти.
А ту в Канаді осісти
Допоможи нам!

  Дослідники творчості Івана Збури, зокрема Яр Славутич, вважають цей твір першим, опублікованим у Канаді українським віршем, а поета - першим українським поетом у Канаді. Другий вірш -"Фермерські злидні" - опублікований 20 грудня 1932 року у газеті "Новий шлях". Автор залишив багато поезій, але вони не збереглися до сьогоднішніх днів. Помер поет Іван Збура 28 жовтня 1940 року в Едмонтоні, похований поблизу містечка Ламонт (Канада).

пʼятниця, 16 січня 2015 р.

ЕКСПРЕС - ІНФОРМАЦІЯ



Млодзяновська О. Є.
Колискова для Ісуса: вірші / О. Є. Млодзяновська. - Тернопіль ТзОВ 
«Терно-граф», 2015. - 24 с.; іл.


       Різдво Христове - це величне християнське свято, яке переносить нас у далекі віки, у вифлеємський вертеп, де прийшов на світ Месія. Різдво Христове — це дивовижна казка нашого дитинства, в якій запах сіна і смак куті, бриніння колядки і сяйво свят-вечірньої зорі. Різдво Христове - це особлива мить родинного єднання. Щоб відчути велич, колорит і духовну красу Різдва Христового, чортківська поетка, член літературної студії «Сонячне гроно», - Оксана Млодзяновська запрошує поціновувачів художнього слова до знайомства зі своєю поетичною збірочкою для родинного читання «Колискова для Ісуса».
У літературному доробку Оксани Млодзяновської — чимало дитячих віршів, пізнавальних, дотепних і багатобарвних. Утім, головне те, що її твори пронизані духовним, виховним змістом. Не виняток і різдвяні віршики, вміщені у «Колисковій для Ісуса». Ці милозвучні твори легко лягають на пам’ять малечі, розвивають багатогранну уяву, показують, що добро, віра, надія і любов — це правдивий шлях християнського життя. До того ж текст супроводжують колоритні ілюстрації, які неодмінно захоплять діток.
Збірочка призначена не лише для малих читачиків, а й для всіх дорослих, котрі, переживаючи Різдво, хочуть ще раз відчути смак свого веселкового дитинства.


 КОЛИСКОВА МАТЕРІ МАРІЇ


Як спалах любові, як спалах надії

Засяяло Сонце в убогій яскині.

Колискову пісню співає Марія

Ісусу малому, небесній Дитині.

Люлі, Дитятко, вже час усім спати,

Ангели Божі тут будуть чувати.

Люлі, Ісусе, заплющ оченята,

Я поряд з Тобою, Твоя рідна Мати.

Люлі, мій Сину, мій милий Ісусе,

Я до голівки Твоєї хилюся,

Співаю тихенько свою колискову,

Цю пісеньку щиру для Тебе, Любове.

Нині Ти, Сину, на світ цей рожденний,

Через роки вже будеш розіпненний.

Спи, моя радосте, спи у спокою,

Тебе я колишу, о серденько моє.
 

четвер, 15 січня 2015 р.

«Я син свого народу»




Серед славної групи молодих українських поетів-шістдесятників Василь Симоненко відзначався надзвичайною громадською мужністю, безкомпромісністю й патріотизмом. Він тільки починав свою літературну творчість і не встиг повністю виявити свої великі поетичні здібності. Але й те, що він залишив нам, увійшло в золотий фонд нашої літератури, а ім'я Василя Симоненка стало символом нездоланного борця за волю України.
Василь Андрійович Симоненко народився на другий день Різдвяних свят - 8 січня 1933 року в глухому поселенні Биївці Лубенського району на Полтавщині
, помер 13 грудня 1963 р. Черкаси.
Вже перші його поезії, що бухнули на шпальти періодики, засвідчили: в українській літературі з'явився самобутній і зрілий майстер.
Як справедливо зазначила народжена хрущовською "відлигою" критика, Симоненко вразив читача осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечим завзяттям.
Перша збірка його поезії "Тиша і грім" (1962; прижиттєва єдина збірка) стала яскравим явищем не лише в тодішній літературі, а й у суспільному житті України.

  
Глибока синівська любов до рідної матері-України - це основна тема поезії Симоненка. Все своє життя присвячує поет рідній Україні.
    Передчасна смерть поета позбавила Василя невідворотної неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем, таємних психушок, як це випало багатьом його ровесникам-шестидесятникам.