Найбільша розкіш - це розкіш людського спілкування.

У жовтні, у приміщенні читального залу районної бібліотеки відбулася зустріч із приємною, зі щирим серцем людиною, отцем Василем Погорецьким, який презентував свою книгу «Філософія релігії Володимира Соловйова».

Зійшлися, мабуть, найпалкіші шануваль­ники книги, щоби познайомитися з но­винками духовної літератури та поділитися своїми думками, поглядами на сьогодення у духовному аспекті.

Погодьтеся: коли нас зацікавлює якась книга, то ми неодмінно хочемо дізнатись і про її автора.

Василь Антонович Погорецький - доктор теологічних наук, закінчив Санкт-Петербурзьку духовну семінарію,- Івано-Фран­ківський теологічно-катехитичний духовний інститут, Варшавський університет ім. Кардинала Стефана Вишенського, Терно­пільський національний педагогічний уні­верситет ім. В.Гнатюка. За фахом - вчитель історії та правознавства. Окрім богос­ловської діяльності, займається історичними дослідженнями. Автор книжки «Українська духовна культура і Петро Могила», а також численних наукових і літературних праць.

Й ось побачила світ іще одна його книжка. Монографія випускника Варшавського університету ім. Кардинала Стефана Ви­шенського о. д-ра В.Погорецького при­свячена видатному філософу XIX ст. Володимиру Соловйову (1853-1900). Україна може вважати його своїм націо­нальним просвітителем не тільки за те, що він по материнській лінії походив з роду українського філософа Григорія Сковороди (1722-1794) і був учнем українського мислителя Памфіла Юркевича (1827-1874), а що дуже знаменно - В. Соловйов продовжив філософську концепцію Києво-Могилянської академії, яка за своєю суттю стала першим етапом у розвитку про­фесійної філософії в Україні. Адже бо­гословські твори її засновника, Петра Могили, були насичені світоглядно-філософськими поняттями, категоріями й ідеями. Філософ Божественної любові проповідував єдність, був палким прихи­льником єдиної церкви Христової, єдиного християнства. Хоча сьогодні багато гово­риться про таку єдність, але, на жаль, ро­зумні слова тануть у суперечностях і амбітностях (як малі човни у бурхливому морі). В.Соловйов - знавець усіх європейських мов, і давньогрецької, і давньоєврейської, непересічний поет, який, на превеликий жаль, не мав при житті визнання світом.

Дане дослідження має на меті привернути належну увагу до "творчості видатного філософа, який ніби через роки бачив невтішну дійсність: розколи, протистояння, взаємні побоювання серед християн і на основі філософських і теологічних дос­ліджень закликає до спасенної єдності.

Хочеться вірити, що монографія заціка­вить науковців, викладачів і студентів, релігієзнавців, теологів, філософів, усіх, хто цікавиться філософією релігії.

Ми живемо у такий час, коли спілкування між людьми є великою необхідністю. Всі вміємо говорити, але чути один одного, на жаль, чомусь не завжди виходить. Людина "відчуває усе, що діється навколо, але не кожен намагається змінити світ на краще не тільки для себе, а й для тих, хто поруч. Гадаю, всі розуміють, що попри добро та щирість існують ще й фальш і лицемірство; звичайно, важливою суттєвою ознакою нашого життя є матеріальна сторона (бо від цього нікуди ж не подінешся), але можна хоча би спробувати через духовність покращити моральний стан душі.

Релігія, на думку о. В.Погорецького, повинна шукати всі можливі способи спілкування з людьми, щоби, хоч якось, випередити людські страждання та запити. Вести людей до тісного зв'язку з Богом. Цікаво перефразував о. В.Погорецький слова Сократа: ... коли кругом тебе хороші, добрі люди, тоді відчуваєш себе щасливим, а коли таких людей немає, то стаєш філософом... Кожна людина є, хоч трішки, філософом по-своєму, мабуть, біда примушує її філософствувати про моральні цінності.

І знову ж таки повертаємось до того, що нам так бракує чистого людського спіл­кування.

Привертає велику увагу читача й ілюстра­ція на обкладинці книжки: у надзвичайно бідній келії - монах у покаянному стані він відмовився від мирського життя. У келію пробивається яскраве сіяння. На думку автора, В.Погорецького, людина, яка не повністю віддається покаянню, не бачить того світла (чомусь у багатьох випадках вона сама хоче бути тим світлом). Філософія релігії і полягає саме в отій життєвій муд­рості, коли людина крізь призму покаяння (аналіз свого життя, заглиблення в хвою сутність) може стати освітленою. Проте між тими двома субстанціями знаходиться ікона та лампадка. Найважливіше для людини - уміння запалити лампадку в своїй душі. Ось тоді наступить певна благодать - я зі світлом, запаленим мною.