Михайло Вербицький – творець національного гімну України

Михайло Вербицький — один із перших композиторів-професіоналів Галичини.  

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi, де його батько Михайло був священиком. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

У 1863 році він написав музику на вірші Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», яка нині відома як Державний Гімн України.

 М. Вербицький — яскравий представник національної композиторської школи. Його творчому стилю властиве поєднання загальноєвропейських музичних традицій із суто національними. За таким принципом створено й пісню «Ще не вмерла Україна».

 Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П. Чубинського і М. Вербицького.

На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на Галичині в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні-солоспіву хорову композицію.

На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель.

У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.

Рукописний текст і ноти цього твору зберігаються в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України.
  До Дня народження М.Вербицького у центральній бібліотеці організовано книжкову виставку "Михайло Вербицький - творець гімну України".

Тимотей Починок – маловідома особистість краю.

26 лютого минуло 140 років з дня народження нашого краянина  активного громадсько  - політичного та літературного діяча Тимотея Починка.

Народився Тимотей Починок в с.Угринь  Чортківського району. Близько 1906 року емігрував до Німеччини, а у 1908 році переїхав до США. Тут у м. Сейлем поблизу Бостона наш земляк видав одне число газети «Пролетар». 

У 1909 році Починок перебрався до м. Скрентон, де заснував український відділ Соціалістичної партії США.  З 1910 року  він перебував у Детройті. 

В 1914 році заснував друкарню та видавав газету «Робітник», котра виходила з перервами до 1917 року. Після Першої світової війни Тимотей Починок був активним учасником товариства «Оборона України». 

У 1930 – 40 –х роках видавав часописи «Українська Пора», «Пора», «Українська Громадська Пора». У 1923- 24 роках листувався з  Михайлом Грушевським. 

Відійшов у вічність Тимотей Починок  3 листопада 1962 року, похований у Детройті.

Священник із поетичною душею

   У читальній залі чортківської  центральної книгозбірні 19 лютого2015 року, отець - доктор теологічних і кандидат історичних наук Василь Погорецький  презентував свою п'яту поетичну книгу "На хвилях болю". Збірка віршів випромінює безцінну істину: там, де панує любов, страху і болю вже нема. Це хвилюючий образ доленосної дороги крізь неминучу смерть до розкриленого Неба.

  Усе, що існує - випромінює вічні хвилі радості і болю. У початку є кінець, а в кінця є початок. Учасники зустрічі мали змогу поспілкуватися із автором і почути цікаві роздуми і повчання  Василя Погорецького.

Я свічку запалю від душі,

Зігрію свій зажурений світ,

Мені душу лікують вірші

І жаль зупиняє політ.

Вінок на спомин творця

  Гадаю, така тавтологія виправдана передовсім через те, що упорядника альманаху «Вінок русинам на обжинки», одного зі співтворців «Руської трійці» й, до слова, мовленого не без гордості, постаті, котра мала неабиякий стосунок до нашого краю й міста, – Якова Головацького не вшановано як належиться торік у жовтні, в часі його 200-ліття від дня уродин.

Власне цим і зумовлена недавня зустріч у читальній залі центральної районної книгозбірні зацікавленої та допитливої молоді з очільником місцевої організації «Гельсінська ініціатива-ХХІ» й водночас координатором ЕГо «Зелений Світ» Олександром Степаненком. Не просто зустріч, а цікава й плодовита в царині пізнання мандрівка віхами історії українства завдовжки майже у два століття. Учні 10-11 класів Заводської школи І – ІІІ ступенів захоплено слухали-споглядали і вживалися в ту епоху, котра до зачудування тотожно несе в собі ознаки, притаманні й сьогочассю.

Перелічуючи на зачин бесіди іпостасі Якова Головацького, ініціатор зустрічі виокремив насамперед його як співзасновника «Руської трійці» (разом з Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем), а ще – видавця «Русалки Дністрової». Відтак – єдиним в часи панування Австро-Угорщини українцем-ректором Львівського університету – одного з найстаріших в Європі. Саме за Якова Головацького у цьому славному виші була створена кафедра української словесності і він став першим її професором.

  Світлина за світлиною проектується на екран. Велика кам`яниця – будівля Львівської гімназії, де той, про кого мова, в отроцтві оволодівав наукою. Відтак – студії у Львівському університеті. А ось – містечко Дзигов у повіті Тарнобжегу (із цим містом нині Чортківська районна рада має партнерську угоду на співпрацю, тож її керівництво, а також місцеві функціонери від освіти, культури, спорту тощо разом із молоддю гостять там, а польські друзі – у нас), маєток Тарнавських, де гостювали Яків Головацький та Іван Вагилевич. Як студенти, котрі активно цікавилися руською писемністю та історичними документами, провадячи інвентаризацію бібліотеки графів Тарнавських. Пізнавали життя не лише із лекцій, а й численних мандрівок. В часі однієї з тих подорожей «добралися», було, й до Чорткова (перша згадка про наше місто).

  Зостається додати, що ця зустріч – не поодинока, бо проходила вона в форматі кіноклубу Docudays UA, в намірах якого найближчим часом перегляд стрічки литовського документаліста Аудрюса Стоніса «Земля сліпих» із глибоким філософським підтекстом.

Анна Блаженко