«Я син свого народу»

Серед славної групи молодих українських поетів-шістдесятників Василь Симоненко відзначався надзвичайною громадською мужністю, безкомпромісністю й патріотизмом. Він тільки починав свою літературну творчість і не встиг повністю виявити свої великі поетичні здібності. Але й те, що він залишив нам, увійшло в золотий фонд нашої літератури, а ім'я Василя Симоненка стало символом нездоланного борця за волю України.
Василь Андрійович Симоненко народився на другий день Різдвяних свят - 8 січня 1933 року в глухому поселенні Биївці Лубенського району на Полтавщині, помер 13 грудня 1963 р. Черкаси.

Вже перші його поезії, що бухнули на шпальти періодики, засвідчили: в українській літературі з'явився самобутній і зрілий майстер.
Як справедливо зазначила народжена хрущовською "відлигою" критика, Симоненко вразив читача осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечим завзяттям.

Перша збірка його поезії "Тиша і грім" (1962; прижиттєва єдина збірка) стала яскравим явищем не лише в тодішній літературі, а й у суспільному житті України.

   Глибока синівська любов до рідної матері-України - це основна тема поезії Симоненка. Все своє життя присвячує поет рідній Україні.

    Передчасна смерть поета позбавила Василя невідворотної неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем, таємних психушок, як це випало багатьом його ровесникам-шестидесятникам.